Основні питання:
- Чому від зустрічі в Стамбулі не було серйозних очікувань?
- Які зобов’язання дали росіяни американській стороні і чому їх не виконали?
- Хто здатний розблокувати переговорний процес?
Друга зустріч української та російської делегацій у Стамбулі не викликала великих надій у порівнянні з попередньою. Якщо раніше у медіасфері звучали припущення про те, що перша з 2022 року зустріч представників обох країн може суттєво змінити ситуацію, то цього разу було очевидно відсутність перспектив серйозного прогресу в мирному врегулюванні.
Хоча саме на переговорах Київ та Москва планували обмінятися баченням досягнення миру, меморандуми сторін продемонстрували кардинальні відмінності у підходах: Україна прагне до припинення вогню, Росія – до продовження війни. Країна-агресор не готова погодитися ні на що, окрім капітуляції України.
Нереалістичний документ
Безумовно, ще пів року-року тому було важко уявити українську та російську делегації в одному приміщенні, розділених лише посередником – Туреччиною. У цьому відношенні прагнення Дональда Трампа “завершити війну, яка ніколи не повинна була починатися”, дає певні результати.
Як мінімум, обидві сторони – Україна та РФ – повинні демонструвати готовність зустрічатися та вести діалог. Хоча саме завершення війни після двох останніх стамбульських зустрічей не стало ближче ні на крок.
Зате ця площадка може виконувати гуманітарну функцію. У минулий раз вдалося домовитися про масштабний обмін 1000 на 1000, зараз – про обмін молодих і тяжкохворих військових, тіл загиблих. Такий результат, безумовно, важливий, що виправдовує поїздки в Стамбул.
Напередодні переговорів росіяни організували витік інформації в ЗМІ про пункти свого “мирного меморандуму”. Там не виявилось найбільш абсурдної вимоги – добровільного виводу українських військ з території Луганської, Донецької, Запорізької та Херсонської областей.
Можна було припустити, що Кремль вирішив діяти більш тонко, включивши в меморандум пункти, що не викликають відторгнення у американської адміністрації. Наприклад, зняття з порядку денного питання членства України в НАТО, припинення західної допомоги або внутрішньополітичні питання стосовно мови, пам’ятників, церкви.
В такому випадку Україні довелося б маневрувати між червоними лініями та необхідністю демонструвати Трампу “бажання завершити війну”.
Переговори у Стамбулі 2 червня (фото: Getty Images)
Однак Росія не стала вдаватися до таких уловок і діяла традиційно “в лоб”. Опублікований пропагандистськими медіа трьохсторінковий документ містить всі звичні вимоги Москви: від виводу військ до “деназифікації”, від українського нейтралітету до обмеження чисельності ЗСУ. При такому підході навіть припинення вогню, не кажучи вже про стійкий мир, виглядає абсолютно недосяжно.
Кремль діє за старими радянськими дипломатичними принципами – не “здавати позиції” і завжди вимагати максимум. Успіх української операції “Павутина” напередодні переговорів, ймовірно, став додатковим фактором російської непримиренності.
Дипломатичний тупик
При цьому американська сторона заздалегідь просила росіян підготувати адекватний документ, який можна було б відносно легко і реалістично виконати. Росіяни це пообіцяли, але привезли в Стамбул меморандум, що не має нічого спільного ні з адекватністю, ні з реалістичністю.
За словами українського джерела, “вони просто зухвало показують всім середній палець”, тестуючи межі допустимого з американцями.
Раніше їм це вдавалося – незважаючи на численні глузування на адресу Трампа і його “мирних ініціатив”, той поки обмежувався словесними загрозами на адресу Москви.
Цього разу все буде залежати від того, як радники інтерпретують Трампу те, що сталося в Стамбулі – сам американський президент точно не буде детально вивчати документи сторін.
За останній час надійшов ряд оптимістичних для України сигналів. Трамп почав голосніше висловлювати незадоволення росіянами, навколо антиросійських санкцій почалася помітна активізація. В Київ несподівано приїхав близький до Трампа сенатор Ліндсі Грем – співавтор санкційного законопроекту, відомий політичним чуттям.
Готове рішення щодо примусу Росії до миру існує, його підтримує абсолютна більшість сенаторів від обох партій – справа за рішенням самого Трампа.
Очевидно, США ще спробують наполягати на дипломатичних методах. Хоча поки не видно напрямку розвитку дипломатичного процесу. Зеленський вже публічно визнає: до зустрічі лідерів України, РФ, США та Туреччини як посередника навряд чи вдасться досягти навіть припинення вогню. З іншого боку, згідно з дипломатичними принципами, лідери зустрічаються, коли принципові моменти врегульовані на рівні команд. А політичного врегулювання в Стамбулі якраз не відбувається.
З одного боку, безкінечно імітувати мирний процес у Стамбулі неможливо. Трамп неодмінно продовжить наполягати на результатах, а не лише на зобов’язаннях, які не виконуються. І це слід визнати важливим фактором для розуміння подальших кроків сторін.
