Сьогодні важко повірити, що непоказний бюджетний позашляховик колись виконував представницькі функції. Як так сталося, що скромний ЛуАЗик демонстрував перед закордонними гостями могутність цілої держави?
Розберемося, чим унікальний ЛуАЗ-2403 кардинально відрізнявся від звичайних моделей, які потрапляли в руки простих громадян.
Аеродромна техніка: важливість першого враження
Кожен, хто здійснював міжнародні перельоти, розуміє, наскільки прискіпливо керівництво аеропортів ставиться до візуального вигляду своїх об’єктів. Адже аеропорт стає першим, що бачить іноземний пасажир після посадки.
Ще горить табло “пристебніть ремені”, лайнер лише сходить з злітної смуги — а думка про державу вже формується. І зовсім не справляє належного ефекту, коли замість професійної техніки по злітному полю переміщуються зношені трактори…
Що зробити керівництву аеропорту, коли потрібен тягач, а в розпорядженні лише сільськогосподарська техніка? Адже необхідно переміщати безліч об’єктів: багажні візки, контейнери з харчуванням, технічне обладнання для запуску авіаційних двигунів… Саме в цих умовах з’явилася концепція компактного тягача на базі позашляховика ЛуАЗ.
ЛуАЗ-2403 – несподіваний герой аеропортів
У 1987 році радянські аеропорти отримали нову одиницю наземного обладнання – тягач ЛуАЗ-2403. Безсумнівно, називати компактний позашляховик “тягачем” звучить досить незвично, але технічні параметри говорять самі за себе: повний привід, понижувальна передача, блокування диференціала, колесні редуктори – все для ефективної буксировки!
У серійний ЛуАЗ-969М були внесені наступні зміни:
– Збільшили передатне число колесних редукторів, що дозволило підняти тягове зусилля на гаку до 2,0 одиниць (проти 1,3-1,6 у стандартних моделях) – це дало можливість буксирувати до 3 тонн вантажу.
– Одночасно автомобіль став менш швидкісним – справжній ЛуАЗ-2403 не здатний розігнатися до 80 км/год, і саме ця особливість допомагає сучасним колекціонерам відрізнити оригінал від підробки.
– Встановили посилене причіпне пристрої, надійно закріплене в рамі.
– Кузов зазнав модифікації: тент залишили тільки над передніми сидіннями.
– Фірмова забарвлення наземних служб аеропорту: насичений жовтий колір з характерними смугами на бампері завершив зовнішній вигляд.
Фото: в багатьох аеропортах великої країни ЛуАЗик буксирував візки з багажем і обідами та супроводжував літаки (архівне фото)
Тягач: компактний, але з баластом
Здавалося б, брезентовий дах не має прямого впливу на тягові характеристики машини… Чому ж зменшили кабіну і фактично перетворили ЛуАЗ на пікап? Розгадка криється в його “професійному” призначенні – адже в технічній документації він часто фігурує як баластний тягач.
А баластний тягач – це не просто буксир, а транспортний засіб, яке оснащується додатковим навантаженням над провідними колесами, зазвичай у вигляді важких металевих або бетонних плит. Тому кабіну скоротили, створивши відкриту платформу, яка дозволяє розміщувати баласт безпосередньо над задньою віссю.
Для чого баласт ЛуАЗику? Якби ви спостерігали, як “Волинь” справляється з буксировкою важкого причепа по засніженій дорозі чи по грязі – питання відпало б саме собою. Легкому позашляховику достатньо тяги на колесах, але часто не вистачає зчеплення з поверхнею.
А додатковий баласт над задніми колесами суттєво покращує контакт з ґрунтом, стабілізуючи зчеплення з дорогою і дозволяючи машині ефективно тягнути вантаж. ЛуАЗ-2403 міг буксирувати до трьох стандартних контейнерних візків типу ТК-2А – ті самі паспортні три тонни навантаження.
Кому продавали тягача
Вільний продаж ЛуАЗиків-тягачів не здійснювався. У 1987-1988 роках Луцький автомобільний завод випустив обмежену серію таких аеродромних машин – всього 164 одиниці.
Вони стали невід’ємною частиною інфраструктури багатьох аеропортів на території тодішньої великої країни. Яскраві, компактні і дивовижно витривалі – вони працювали на злітних смугах від Львова до Владивостока.
Відомо, що один з таких ЛуАЗів використовувався в аеропорту “Київ” (відомому також як “Жуляни”). Вказаний екземпляр не зберігся, та й в цілому в наш час модель ЛуАЗ-2403 є справжньою музейною рідкістю.
При підготовці статті були використані матеріали заводу ЛуАЗ, музеїв “Колеса Історії” та “Машини часу”.
