В українському суспільстві досі широко поширене споживче ставлення до домашніх тварин. Їх сприймають як речі: дарують без роздумів, прив’язують на цеп, залишають або віддають в притулки, коли вони стають «незручними».
Марія Вронська, керівник Gostomel Shelter у Гостомелі, розповіла чотири зворушливі історії своїх підопічних. Ці вірні собаки пережили жорстокість і зраду, продемонструвавши дивовижну стійкість духу. Їхні долі наочно показують, як люди шукають «пса Патрона», ігноруючи хворих або покинутих тварин з реальними потребами.
Грей (джек-рассел-тер’єр)
Історія цього пса — яскравий приклад того, як у нашому суспільстві до тварин ставляться як до предметів.
Діти «подарували» його батькам, щиро вважаючи, що це прояв любові. Для батьків же він став тягарем. Його сприймали не як живу істоту, а як предмет — милий, модний, поки зручний.
Коли крихітному щеняті пошкодили хребет, його викинули в притулок. Песик з кожним днем втратив здатність ходити. Притулок отримував десятки запитів від охочих «забрати» собаку. Але стоило згадати про необхідність дорогої операції, люди зникали. Усі хотіли «пса Патрона», а не істоту з реальними потребами.
Чи винний він у людських помилках? Звісно, ні. Притулок звинувачували в залякуванні людей, але волонтери ретельно відбирали серед сотні запитів ту єдину родину, яка більше не зрадить. Адже люди продовжували бачити в ньому лише породу, а не живу істоту.
І така родина знайшлася. Сьогодні Грей ходить. Навіть бігає. У нього є дім і любов.
Джек-рассел-тер’єр Грей (фото: Gostomel Shelter)
Грей
Колись він жив у родині. Любив дітей. Довіряв людям. Але розпочалася війна, і він став незручним. Цього пса зрадили його сім’я, просто передавши першим, хто погодився його взяти.
У новій родині з ним не впоралися. Йому надівали каструлі на голову і били. Він терпів, але врешті-решт захистив себе і покусав власників. Тоді вирішили його приспати. Наче життя можна вимкнути одним рішенням, і тварина винна в тому злі, яке їй заподіяли.
Але його врятували, і він потрапив у притулок.
Потрібно було не менше півроку, щоб він дозволив підійти до себе. І зараз, коли заходиш до нього в вольєр, він відходить у кут і чекає, поки ти підеш. Грей не кидається. Не гарчить. Але й не підходить. У нього є межі. І їх поважають. Це не «зла» собака. Він лише один раз повірив і, сподіваємося, повірить ще раз.
Грей (фото: Gostomel Shelter)
Ігарешик
Ігарешика знайшли в Київській області. За словами місцевих жителів, він довго жив на вулиці під «наглядом громади». Його не били, не проганяли — але й не брали відповідальності.
Все змінилося, коли собаку збила машина. Хребет отримав удар. Після травми на місці удару почала рости пухлина — прямо на спинному мозку. Це означало щоденний біль і поступову втрату рухливості. Чому його привезли в притулок тільки через місяць після аварії — питання без чіткого відповіді. Але цей місяць став вирішальним.
Коли пес потрапив в притулок, він ще намагався ходити. Хірургічне втручання було занадто ризикованим: пухлина торкалася спинного мозку, і її видалення могло залишити тварину паралізованою.
Було прийнято складне і дороге рішення — пройти курс хіміотерапії, тому що це був шанс для нього. Але це не допомогло, і він втратив здатність ходити.
Звісно, спочатку люди «дуже ним цікавилися». Але коли він втратив здатність ходити, люди зникли. Сьогодні він пересувається на колясці. І кожен день зустрічає волонтерів з тією ж світлою, відкритою усмішкою. Він грає, реагує на голос, радіє дрібницям. Цей пес з найдобрішіми очима.
Його історія — про те, як тварини здатні адаптуватися до змін, які людина часто не витримує. Він не скаржиться, не ображається і, здається, розуміє більше, ніж ми думаємо.
Ігарешик (фото: Gostomel Shelter)
Міка
Марія побачила її в Instagram. Хтось з Миколаївської області умоляв: «Заберіть алабая з цепи, поки не пізно». І вона думала, що це щеня. Таке худе і маленьке.
Чоловік вранці сів в машину і поїхав. Знайшов СТО, де її тримали. Не без зусиль, але вмовив її зайти в клітку і привіз.
Це стала собака Марії. Хоча більшість тварин, яких вона рятувала, потім знаходили інші родини — ця залишилась. Вона була серед тих одиниць, кого вже не змогли віддати.
Виявилося, що Міка — не щеня, а стара…
