Головне:
- Які механізми захисту пропонували Україні раніше?
- Які нові ініціативи обговорюються зараз?
- Наскільки ефективна модель колективної оборони за аналогією з НАТО?
- Які перешкоди заважають розгортанню європейських військ в Україні?
Після зустрічі американського президента Дональда Трампа з російським лідером Володимиром Путіним від представників американської адміністрації надійшли заяви про надання Україні надійних механізмів безпеки. Ця тема стала центральною і на переговорах Трампа з Зеленським та європейськими лідерами на поточному тижні.
Йдеться про створення системи захисту, схожої з принципами п’ятої статті Північноатлантичного альянсу, яка реалізується поза межами НАТО. Передбачено також зміцнення української армії без будь-яких числових чи інших обмежень, які могла б вимагати Росія в контексті мирних переговорів. Додатково розглядається варіант розміщення європейських військових підрозділів на українській території. Загальна концепція виглядає багатообіцяюче, однак, як відомо, основні складнощі криються в деталях.
Попередні розробки
Концепція формування системи безпеки для України має свою передісторію. Вперше серйозне обговорення цієї теми розпочалося у вересні 2022 року, коли Україна висунула пропозицію щодо Київської угоди з безпеки (Kyiv Security Compact).
Розвиток ідея отримала в липні 2023 року під час саміту НАТО у Вільнюсі, де керівники країн “Великої сімки” прийняли спільну декларацію підтримки України. Документ передбачав роботу кожної держави з Києвом над створенням двосторонніх довгострокових зобов’язань у сфері безпеки.
В результаті цих ініціатив Україна уклала 28 двосторонніх угод про співпрацю в сфері безпеки з західними партнерами. Кожна угода мала свою специфіку: деякі країни зобов’язалися закласти в бюджети певний відсоток фінансової підтримки України, інші – надавати озброєння, навчати українських військових або розвивати кібербезпеку.
Однак більшість цих документів не містила конкретних гарантій безпеки на випадок повторної агресії Росії. Наприклад, угоди з США та Великобританією передбачають лише проведення екстрених консультацій. Німеччина ж взяла на себе зобов’язання надавати невідкладну військову підтримку, включаючи сучасні системи ППО та артилерію.
Зустріч у Вашингтоні (фото: Getty Images)
Новий етап обговорень розпочався цієї зими після повернення Трампа в Білий дім. Президент Франції Емманюель Макрон і прем’єр-міністр Великої Британії Кір Стармер ініціювали дискусію про можливість розгортання європейських військ в Україні.
Проте остаточну модель участі європейських країн так і не вдалося виробити. У заявах європейських політиків фігурували різні формати – від “миротворців” до “контингентів” і просто “місій” з невизначеним мандатом. Хоча, за інформацією РБК-Україна, підготовка до розміщення велась досить грунтовно, включаючи візити кількох технічних делегацій в Україну.
Європейські лідери розраховували отримати підтримку США хоча б у питаннях логістики, повітряного прикриття та розвідданих. Однак тоді Трамп не проявив зацікавленості, що призвело до поступового затухання теми “миротворців” на фоні сповільнення переговорного процесу.
Це не означає, що напрацювання були забуті. Генеральний секретар НАТО Марк Рютте після зустрічі з Трампом заявив, що над питаннями безпеки вже кілька місяців працює група з 30 держав.
“Ініціативи significantly відрізняються одна від одній, але зараз робляться спроби об’єднати кілька елементів”, – зазначила директор програм з безпеки Ради зовнішньої політики “Українська призма” Анна Шелест у коментарі РБК-Україна.
Хоча більшість форматів просувають європейські країни, ключовою залишається позиція США. І тут, судячи з риторики Трампа, спостерігаються позитивні зрушення. На зустрічі з Зеленським Трамп продемонстрував значно більшу відкритість до ідеї надання гарантій, ніж кілька місяців тому, повідомляють обізнані співрозмовники РБК-Україна. Разом з тим проблемними залишаються два аспекти: особливості застосування гарантій безпеки та сили, які повинні їх реалізувати на практиці.
Атака на одного – атака (не) на всіх
П’ята стаття НАТО встановлює принцип колективної оборони, відповідно до якого напад на одного учасника альянсу розглядається як напад на всіх. Однак, за словами Анни Шелест, навіть така модель залишається досить розмитою. Далі в статті зазначається лише, що кожна з країн НАТО негайно надасть допомогу стороні, яка зазнала нападу, і вжене заходів, які вважатиме необхідними.
“Це не вирішує питання ефективної реалізації за відсутності політичної волі. Але порівняно з попередніми варіантами це крок вперед у питаннях гарантій безпеки для України, оскільки саме з…
