Чому одні зірки покидають Україну, а інші готові добровільно йти на фронт, маючи законні підстави для відстрочки? Які проблеми існують у сучасному українському кінематографі? Чи варто створювати розважальний контент у воєнний час? Як знайти внутрішні сили, коли навколо війна, біль і втома? Про ці та інші важливі питання розповів український театральний та кіноактор Сергій Кисіль.
Ключові теми:
- Які почуття переживають актори, коли на фронті гине їхній товариш?
- Чому деякі артисти після виїзду за кордон більше не заслуговують на повернення?
- Чи можна розглядати мову як культурну зброю і що робити з тими, хто продовжує говорити російською?
- Чи повинні публічні особи нести реальну відповідальність за мовну позицію?
- В яких випадках виправдана російськомовна роль у фільмі і справді чи це може працювати проти Росії?
- Як кіно, театр і музика можуть стати щитом у культурній війні проти окупанта?
- Які проблеми існують у українських серіалах і чому телевізійний контент поступається стрімінговим платформам?
Сергій Кисіль — український театральний та кіноактор. Маючи дві вищі освіти, не пов’язані з акторським мистецтвом, він все ж обрав творчий шлях. З 2015 року активно працює у театрі і має багатий фільмографічний список: культові серіали “Жіночий лікар. Нове життя”, “Ніхто не ідеальний”, “Ловець снів”, “Просто Надія”, а також значна роль у фільмі “БожеВільні”, за яку отримав премію імені Сергія Параджанова.
Зараз йому 41 рік. Він батько троїх дітей і не боїться відкрито висловлювати те, про що багато його колег вважають за краще мовчати.
У великому інтерв’ю Кисіль розповів про те, як війна змінила його особисто і професійно: від втрати близьких до відмови від ролей, що суперечать принципам. Також обговорили виховання синів і появу дочки, мовне питання, культуру, відповідальність публічних людей і майбутнє українського кіно.
— Нещодавно відбулося прощання з вашим колегою, актором та військовим Юрієм Фелипенком. Як на вас вплинула його загибель?
— Це величезна втрата для всього акторського середовища і всієї України. Загибель Юри була героїчною і далася дуже тяжко всім. Ми прощалися в першу чергу з другом. Він був дуже світлою людиною, справжнім промінцем світла. Його знали практично всі актори. Тому це дійсно дуже тяжка втрата для нас усіх.
— В Україні багато акторів та інших відомих людей стали на захист країни. А є й такі, які просто втекли або не повертаються додому з-за кордону. Як ви до таких людей ставитеся? Чи є якесь осудження?
— Дуже негативно ставлюсь до всіх, хто втік. Я їх не підтримую. Хоча сам мав можливість виїжджати на зйомки за кордон, завжди повертався, адже Україна — це мій дім. Тут мої діти, моя сім’я. Як патріот, я залишився, залишаюся й буду залишатися тут.
Я не беруся прямо осуджувати цих людей, але викреслюю їх зі свого життя. Вважаю, що це люди, які зрадили свою землю, націю, мову, культуру. І якщо вже виїхали, я б хотів, щоб вони ніколи не повернулися назад.
— Як у вашій сім’ї реагують на російські обстріли? Останній масований удар по Києву (23 червня) був дуже страшним і трагічним. А у вас маленькі діти. Ходите в укриття?
— Як тільки починаються масовані обстріли, я відводжу дітей у паркінг. Вони сплять у машині. Там встановлено заднє сидіння, зроблена ліжко. Вони до цього готові, особливо коли балистика. Ми з дружиною змушуємо їх одягатися перед сном, щоб елементарно не витрачати потім час на одягання. Тільки я кажу: “Вставайте” — і ми всі йдемо в паркінг.
— В Україні з року в рік не вщухають дискусії навколо мовного питання. Яку роль ви бачите мови зараз?
— Найголовнішу. Ми повинні повністю викорінювати з себе російську мову і культуру. Як сказала дружина Юри на його похоронах: “Знищуйте в собі все російське, тому що якби не Росія — ми б тут не зібралися”.
Я сам раніше розмовляв російською. Не безгрішний. Тому що у нас знімалося багато російського контенту. Але сьогодні я не розумію тих батьків, які виходять з паркінгів, укриттів і продовжують кликати своїх дітей російською мовою. Це дуже погано. І в мене не вкладається в голові, як взагалі таке можливо. Як люди не розуміють, що до останнього Росія буде, як вони кажуть, “захищати російськомовних”?
Ми з дружиною народилися в Радянському Союзі. Нас півжиття підгодовували російською культурою: мультфільми, фільми, пісні, “Іронія долі” і так далі. Воно сидить дуже глибоко, але це треба викорінювати. Як бур’ян на городі.
— Проте досі є публічні люди — блогери, артисти, які продовжують виступати…
