Головні питання:
- Як Кремль демонструє Америці готовність до діалогу?
- Яким чином Росія формує громадську думку про мирні ініціативи?
- У чому суть “ефекту Долини”?
- Яка ситуація на передовій на фоні заяв Путіна про готовність до переговорів?
Україна і Росія вступили в новий раунд переговорів при американському посередництві. В той час як адміністрація Трампа докладає зусиль для організації зустрічі лідерів двох держав, Росія демонструє небажання йти на поступки.
На міжнародній арені Володимир Путін розмірковує про мирне врегулювання і з посмішкою недоумкує щодо санкцій. Однак всередині Росії тема переговорів практично не обговорюється. Якщо для західної аудиторії Кремль транслює готовність до будь-якого діалогу, то для внутрішнього споживача посили кардинально відрізняються.
Між тим на фронті про мирні переговори ніхто не чув – бої залишаються жорстокими і інтенсивними, особливо в Донецькій області. Судячи з концентрації російських військ на кількох напрямках, залишену частину регіону в РФ планують захопити або дипломатичним, або силовим шляхом. Однак для цього росіянам може знадобитися значний час і ресурси.
Зовнішня дипломатія
У вівторок, 2 грудня, спецпосланець США Стів Уіткофф і зять американського президента Джаред Кушнер прибули до Москви. Мирну ініціативу, яка протягом останніх тижнів зазнала численних змін, американські гості хотіли обговорити з Володимиром Путіним, розраховуючи на авторитет Дональда Трампа і власний вплив.
Переговори з російським лідером тривали від 4,5 до 5 годин. Потім відбулися прогулянки по нічній столиці та вечеря в ресторані, де фінансист Кирило Дмитрієв пригощав американців традиційними російськими стравами. За кілька годин до цього той же Дмитрієв виступив перед пресою, охарактеризувавши бесіду як “корисну, конструктивну і змістовну”. Хоча компромісу досягти не вдалося, Путін передав Трампу певні “політичні сигнали”.
Юрій Ушаков, Кирило Дмитрієв і Стів Уіткофф (фото: Getty Images)
Сучасна поведінка росіян і їх демонстративна неготовність до серйозних переговорів вже мало кого дивує. За майже чотири роки війни Кремль не змінив свого підходу. Путін заявляє про готовність до мирного діалогу і стверджує, що ніколи не був проти дипломатичного рішення “українського питання”, але на практиці все впирається в територіальні вимоги.
“Для американців вони створюють ілюзію необхідності домовлятися про Донбас, переконуючи, що рано чи пізно російські війська все одно захоплять цю територію. Якщо не через півроку, то через рік, але обов’язково заберуть. На жаль, їм вдалося переконати в цьому американців. Дэн Дрисколл (міністр армії США), приїжджаючи до Києва, повторював цей тези про те, що це лише питання часу, що росіяни все одно візьмуть Донбас”, – коментує політичний оглядач Володимир Фесенко.
Росіяни розуміють, що можуть “продати” це американцям, але Україна з таким становищем погодитися не може. Значно показовішим є те, як Кремль “продає” це власним громадянам. І якщо коротко – ніяк.
Внутрішня повістка Росії
Сьогодні в російській внутрішній повістці про переговори згадують хіба що окремі журналісти з опитуваннями перехожих. “Як Володимир Володимирович скаже, на таких умовах і треба”, – відповідають респонденти місцевим медіа на запитання про те, як слід завершити війну.
Державні пропагандисти торкаються теми переговорів тільки для того, щоб похвалити США за прагнення закрити “українське питання” або розкритикувати Київ за небажання цього робити. А деякі популісти взагалі говорять про несправедливість, якщо ЗСУ вийдуть тільки з Донецької області. Наприклад, нещодавно голова Рахункової палати Сергій Степашин заявив, що наступним етапом “СВО” повинен стати похід на Миколаїв і Одесу. Це погано поєднується з офіційною кремлівською риторикою.
“Є заяви, направлені назовні – “дякую Америці за допомогу, будемо намагатися домовитися, але Україна неадекватна, тому невідомо, що з цього вийде”. А є сигнали для росіян від різних політиків і депутатів. Вони в основному агресивні і говорять про те, що “нас намагаються обманути, але Путін мудро розбереться і не дозволить нас обманути. Тому війну ми обов’язково повинні виграти””, – пояснює російський опозиційний політолог Іван Преображенський.
