Початок воєнного шляху. Вісімнадцятирічний доброволець
Назару виповнилося всього 18 років, коли в кінці лютого 2022 року він разом з батьком прийшов у військовий комісariat. Вони прийняли рішення записатися добровольцями до вперше сформованих підрозділів на базі територіальної оборони. 26 лютого оформити документи не вдалося через черги та безлад, а вже на наступний день молоді люди отримали автомати і вирушили в путь.
– Куди прямуємо?
– На Донбас.
“Ось і все. Ніяких особистих речей, без обмундирування. Тільки кросівки, куртка і светр”, – ділиться спогадами Назар. Однак він відзначає, що незважаючи на організаційні недоліки, була впевненість у правильності дій, оскільки колектив складався з досвідчених військових з великим бойовим досвідом.
“Навколишні хлопці були досвідченими, пройшли Піски, Маріуполь ще з 2014 року, тому колектив швидко згуртувався, виникло справжнє братство, і так ми рухалися цілий рік”, – розповідає “Рембо”.
Військовослужбовець визнає, що йому пощастило потрапити до армії, враховуючи, що на початку війни багатьом молодим людям до 25 років відмовляли у військкоматах. “Я разом зі своїм взводом потрапив до одного списку, нас мобілізували, потім видали військові квитки і правильно оформили весь процес”, – згадує боєць.
Замість строкової служби – одразу на передову
Незважаючи на молодість, Назар був морально готовий до служби. З дев’ятирічного віку він проходив навчання в молодіжній патріотичній організації “Молода Січ” під керівництвом ветерана афганської війни. Було нелегко – і фізично, і морально, часто траплялися сльози. Але саме тоді, зізнається він, загартувався характер.
“В 9 років я занурився у світ патріотизму і військової підготовки. Ми інтенсивно працювали з зброєю, вчилися її влаштуванню, стріляли з пневматичних гвинтівок. Колосальний багаж знань давався саме в теорії”, – пригадує Назар.
Для дев’ятирічної дитини це було складним випробуванням. Його відірвали від дому, відправили в ліс. Однак зараз Назар вдячний за цей досвід, оскільки він допоміг пережити труднощі та виклики вже на полі бою.
“Хочу щиро подякувати Анатолію Миколайовичу за його роботу. Після його таборів багато вступили до ЗСУ, служили і продовжують служити в різних розвідувальних підрозділах. Вважаю, що його мотивація і навчання дали нам багато. Саме це наполегливість, прагнення і любов до військової справи”, – говорить боєць.
У формуванні національної самосвідомості важливу роль відіграло сімейне виховання. Батьки заклали розуміння самоідентичності. “Національне свідомість формувала сім’я. Про що говорили, які книги читали, якою мовою спілкувались – все це вкрай важливо”, – розповідає Назар.
Назар був морально готовий до служби у Збройних Силах, незважаючи на молодий вік
Перші зіткнення – Запорізький напрямок
Початок травня 2022 року. Підрозділення Назара прибуло на Запоріжжя, коли противник наступав на Гуляйполе.
“Це був саме той момент, коли російські війська наступали на Гуляйполе, Велику Новосілку. На цих рубежах їм дали відсіч і почали поступово витісняти. Там разом з нами стояли запорізькі бригади ТРО, які також на ентузіазмі, просто мужики з автоматами зупинили танки, а ті злякались і відступили”, – розповідає “Рембо”.
Після успішної операції разом зі суміжними підрозділами вдалося закріпитися на позиціях. Перші бої молодого добровольця відбулися на початку травня 2022 року під час перших спроб контрнаступу.
“У нас були якісь гранатомети і все. Техніки не було, тільки власні пікапи. А проти нас виїжджав танчик, розбирав лісосмугу прямим наведенням. Зараз згадую – так, було страшно. Тоді також було страшно, але не було вибору відступати. Нам треба було утримати цю посадку. І ми її утримали”, – згадує боєць.
Той період Назар називає іншою війною, яка сильно відрізнялася від нинішньої ситуації. Ще не було так багато безпілотників, але були свої складнощі, особливо з забезпеченням. Але це нікого не засмучувало і не зупиняло.
“Є шматок сала – добре, так і продовжуємо. Літом ми так і воювали. Наш батальйон провів у травні наступ і звільнив село Новополь”, – розповідає “Рембо”.
Війна з батьком в одному окопі
Разом з Назаром воював його батько. Це, за словами військового, було і благословенням, і тягарем. “Тут двояка ситуація насправді. Дуже добре, коли з тобою рідна людина. Чудово, коли батько піклується про тебе. Каже, давай поїмо, дістає банку тушонки, відкриваємо, їмо з сухарями”, – з усмішкою розповідає доброволець.
Знаходитись з рідною людиною на позиціях нелегко. Назар згадує, що на початку війни часто виникали проблеми зі зв’язком, коли супутниковий інтернет ще був рідкістю. “Бувало так: немає зі мною зв’язку.
